У нас уже є мабуть інструкції до будь-чого – від чайника і аж до адронного колайдера. Але коли йдеться про наше ментальне здоров’я, то ми, здається, й досі живемо у кам’яному віці. Адже ми не знаємо найважливішої інструкції – інструкції до себе.
От і виходить, що коли намагаємося управляти собою, це дуже схоже на спроби без попередньої підготовки сісти за кермо автомобіля – ти знаєш, що інші якось на ньому їздять, але сам не розумієш з чого почати…
Мабуть тому про матеріальні речі ми зазвичай краще вміємо подбати ніж про себе самого. Щоб продемонструвати це своїм клієнтам, як це працює, я іноді проводжу один мисленнєвий експеримент: “Уявіть собі, що ви володієте коштовним каменем – діамантом. Ви знаєте про його цінність і щоб інкрустувати прикрасу золотом, вирішуєте віднести діамант до ювеліра. Але дорогою до ювелірної майстерні, коштовність раптом вислизає з ваших рук і потрапляє до брудної калюжі… Що ви робитимете?”
На це питання відповідь у всіх однозначна: “Підійму, витру і понесу далі”. Але це ще не завершення нашого мисленнєвого експерименту: “А як ви зазвичай ставитеся до себе, коли зазнали невдачі, припустились помилки, або ж взагалі, трапилось, що ваше життя зараз “на дні”?”.
Тут відповіді більш різні, але ще ніхто жодного разу не сказав: “Допоможу собі піднятися, попоклуюсь про себе і продовжу свій шлях”, як було у варіанті з діамантом. Хоча жоден, навіть найкоштовніший камінь на світі не може бути ціннішим за людське життя!
От і виходить, що ми часто ставимо в пріоритеті інші речі, а не себе. Все тому, що у дитинстві нас не навчили, що дбати про своє ментальне здоров’я – це абсолютно н о р м а л ь н о. Що ж, давайте заповнювати прогалини.
Перш за все, варто пам’ятати, що крім фізичних потреб (у їжі, воді, сні, безпеці), у нас є ще так звані базові емоційні потреби. І якщо фізичні потреби називають потребами першого порядку, бо вони відповідають на питання “Чи я виживу?”. То емоційні потреби – відносять до потреб вищого порядку, адже вони уже не про виживання, а про те, якою є якість нашого життя. Вони відповідають на запитання “Як я живу?”.
Всього таких емоційних потреб є п’ять:
1) Безпечна прив’язаність
2) Автономія, компетентність та відчуття ідентичності
3) Реалістичні межі та самоконтроль
4) Вираження своїх почуттів
5) Спонтанність і гра
Кожна з цих потреб важлива по своєму. Тож давайте почнемо з першої – потреби у безпечній прив’язаності.
Потреба в безпечній прив’язаності або “Я люблю тебе тому, що ти є”.
Безпечна прив’язаність передбачає безумовне прийняття, безпеку та турботу. А щоб зрозуміти, що означає безумовно приймати і дбати про себе, поставте собі запитання – “За що б ви любили свою дитину?”. Відповідь однозначна: “Тому що це моя дитина!”. В принципі, таке ж приймаюче відношення має бути до себе – ви заслуговуєте на любов уже просто по тій простій причині, що ви є!
Людина з таким самосприйняттям вмітиме приймати себе такою, як вона є та будувати емоційно близькі, безпечні стосунки з іншими. У неї не буде ілюзій, щодо того, що можна якось заслужити любов у тих, хто не здатен її дати. Адже це так само абсурдно, як очікувати, що на дубі чомусь виростуть яблука.
Потреба в автономії , компетентності та власній ідентичності або “Аня, ти не Оля”.
Задоволена потреба в атономії передбачає, що людина поважає та визнає свою індивідуальність, може відстоювати власні межі та має розуміння, що у кожної людини є свої сильні та слабкі сторони. А розвинене відчуття власної ідентичності дозволяє нашій особистості знаходити власні способи реалізації у світі.
Потреба в реалістичних межах та самконтролі або “Немає безвихідних ситуацій. Є вихід, який нам не подобається”.
Коли у людини є реалістичне розуміння власних границь, певних життєвих правил та меж можливого, то вона знає, що кожне досягнення має свою ціну і погоджується на це. Це називається дисципліна або самоконтроль. Тоді людина здатна ефективно співпрацювати з іншими та керувати собою на шляху до досягнення своїх мрій та цілей.
Потреба у вираженні почуттів або “Ми всі говоримо двома мовами – українською і мовою емоцій”
Це ще одна надзвичайно важлива потреба для людини. Адже численні наукові експерименти доводять, що залежно від того, наскільки ми добре вміємо усвідомлювати та виражати власні емоції залежить не лише наше самопочуття, але й навіть стан нашої імунної системи та фізичне здоров’я.
Людина, яка володіє здатністю говорити про свої потреби та почуття швидше знайде спільну мову як з самою собою, так і з оточуючими. Бо ж задумайтесь, яка імовірність, що світ задовільнить вашу потребу, якщо ви про неї нікому не скажете?
І остання потреба з п’яти – спонтанність та гра або “Пробуй доки тобі не вдасться!”.
Залежно від того чи вміємо ми бути спонтанними і чи зберегли ми у собі здатність до гри у дорослому віці, залежатиме в подальшому також наша здатність навчатися новому.
Адже гра – це самий безпечний спосіб навчатися, розвиватися та відточувати навик. Коли, з однієї сторони, ціна помилки є невеликою, а з іншої, ми можемо розширяти свою картину світу, освоювати нові галузі та ставати більш умілими. Саме ця здатність виходить на передній план у сучасному світі, у якому ми змушені постійно адаптовуватись до змін та невизначеності.
Сподіваюсь, тепер, коли ви вже знаєте про існування п’яти базових емоційних потреб, ви зможете більш ефективно вчитися їх задовільняти. Адже щоб бути щасливим організмом достатньо добре виспатись і попоїсти, а щоб бути щасливою людиною нам потрібно дещо більше.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Розкажи, що думаєш